Історична довідка

На головну сторінку

ДМИТРІВКА

Дмитрівка - село, центр сільської ради. Розташована в долині річки Інгульця, за 10 км на північний схід від районного центру і залізничної станції Знам'янка. Населення - 4233 чол. (на 01.01.2009 р.). Дмитрівська сільська рада - одна з найбільших в Знам'янському районі. Її територія за площею займає приблизно четверту частину Знам'янського району (29569,4 га) з населенням 5046 чоловік. Сільській раді підпорядковані також населені пункти Веселий Кут, Гостинне, Долина, Калинівка, Плоске.1

Про давнє заселення земель, на яких розташована Дмитрівка, свідчить знайдене поблизу села кам'яне знаряддя праці доби пізньої бронзи (II - початок І тисячоліття до н. е.).2 В 1879 році між Дмитрівкою і Знам'янкою в кургані знайдено 6 людських скелетів, широкогорлу посудину з чорної глини, зроблену без використання гончарного круга, погано обпалений, з орнаментом у вигляді ліпного шнурка орнаментом у вінчика і гранітний полірований товкач (рilon), що зберігався в музеї Університету Святого Володимира (№№ 2623 и 2631). У цей період на околицях Дмитрівки було понад 20 курганів, що мали висоту від 2 до 8 аршинів.3

Назва села, за народним переказом, походить від першого поселенця Дмитра. На думку дослідника А. В. Пивовара, засновником Дмитрівки міг бути власівський козак Дмитро Шарко, що мав хутір на Інгульці.4 За легендою з поминальника роду Устимовичів-Сахненків заснування села пов'язується з іменем Дмитра Устимовича.5 За версією А. В. Пивовара, Дмитрівка під час урядування цибулівського сотника Давида Звенигородського нетривалий час відома під назвою Давидівка.6

Сучасна Дмитрівка заснована в першій чверті XVIII ст.7 Перші письмові відомості належать до 1730-х років. Зокрема, відомо, що в 1736 році кримські татари спалили у Дмитрівці православну Свято-Володимирську церкву.8

В 1743 році Дмитрівка була закріплена за Миргородським козацьким полком, а на початку 1745 році приписана до його Криловської, а пізніше - до Цибулівської сотні9. Селом володів бригадир (полковник) Василь Капніст.10 Після заснування Нової Сербії 135 козаків виявили бажання переселитись в інше козацьке поселення.11

У 1752 році у Дмитрівці розмістили 16-ту, а згодом і штаб-квартиру 17-тої роти сербського гусарського полку, що входив до лінії військових укріплень Нової Сербії. У селі було розквартировано 350 сербських вояків.12 З 1754 до 1760 року у Дмитрівці мешкав командир Нової Сербії Іван Хорват.13 1766 року в селі розмістили 11-ту роту Жовтого гусарського полку14, що мав штаб у Крюкові.15 1772 року у Дмитрівці оселились розкольники, що вислані сюди з Бессарабії графом Румянцевим16.

У травні 1774 року під час подорожі Єлисаветинською провінцією Дмитрівку відвідав німецький вчений Й. Гільденштедт. Як пише мандрівник, «Дмитрівка - найбільша після Крилова рота Жовтого полку, в ній - близько 500 будинків. Окрім малоросів, тут багато молдован, валахів і сербів. Тепер проживають тут ще 100 болгарських родин. Минулого року фельдмаршал Рум'янцев відправив їх сюди з-під Сілістрії, щоб вони оселилися у Новій Сербії...». Дослідник зазначає також, що Дмитрівка сильно постраждала під нападу татар на Єлисаветинську провінцію.17 Було це на початку російсько-турецької війни 1768-1774 років у січні 1769 року.18

У Дмитрівці на той час мешкало багато євреїв (вперше мешкали у селі з 1770 по 1819 рік). Їх було так багато, що євреї мали свої синагогу, цвинтар та школу.19

1785 року у селі мешкало 1524 особи чоловічої статі.20 Після ліквідації Нової Сербії жителів Дмитрівки перевели на становище державних селян.21

В 1790 році Дмитрівка стала містечком. У той час тут було чимало багатих магазинів і винних погребів. Торгівлі сприяло вигідне розташування містечка. Тоді крім постійних базарів проводилось й кілька річних ярмарків. Найбільшим за торговим оборотом вважався Цареконстянтинівський ярмарок, на який прибували купці з Києва, Бердичева, Вінниці, Кременчука, Полтави та інших міст. Тривав ярмарок два тижні.22

Між Дмитрівкою і Христофорівкою у 1788-1791 та 1809-1812 рр. існувала колонія турецьких військовополонених поселян.23
У 1806 році Дмитрівка ввійшла до складу Плосківської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії і її населення становило 714 душ чоловічої статі.24

З 1819 року Дмитрівка - волосний центр військових поселень. Жителів звідси насильно переселили за Дністер.25 У травні 1821 року через нестачу земель в окрузі 4-го Українського полку землю казенного поселення Дмитрівка приєднали до землі округу.26 На 1824 рік у селі залишилось тільки 270 осіб чоловічої статі.27 У селі роз­містився штаб 3-го ескадрону уланів, а згодом - управління 3-ї волості Новоросій­ського військового поселення. Були споруджені приміщення штабу й казарми.28 Суворо регламентований режим військових поселенців не давав їм можливості систематично займатися своїм господарством, роботи на полі виконувалися несвоє­часно. Все це призводило до низьких урожаїв. За час існування військового посе­лення площа орної землі в селі зменшилася на 11 відсотків.29 1857 року землі військового поселення були передані сільській общині, а військових поселенців перевели на становище державних селян. На той час у Дмитрівці налічувалося 1338 ревізьких душ, а 1858 року - близько 1800 душ чоловічої статі.30 Розмір наділу на ревізьку душу становив 5,7 десятини.31

В останній чверті XIX ст. посилився процес розшарування серед селян. На 1886 рік 868 господарств володіли 5054 десятинами землі. Землі не було у 165 родин; 538 бідняцьких господарств села користувалися 2774 десятинами землі, з якої понад третина здавалася в оренду.32 В той же час 43 хазяї володіли 937 десяти­нами орної землі.33 Через неоднакову родючість ґрунтів наділ дрібнився на 10 діля­нок, що вело до черезсмужжя. У 1886 році 52 двори мали від 5 до 18 голів робочої худоби, тоді як 392 господарства - від однієї до двох голів. Безкінні селяни - їх було на той час 40 відсотків - у першу чергу обробляли ділянки, розміщені поблизу села, а віддалені тривалий час залишалися без догляду. З наявних у селі 420 плугів лише 11 було залізних. Через нестачу тягла та реманенту більша частина селян зби­рала на своїх наділах низькі врожаї зернових - пшениці й ячменю по 30-36 пудів з десятини. Значна частина селян займалася ремісництвом. У 1886 році тут налічувалося 305 майстрів, підмайстрів, учнів та робітників. Поширеним промислом було випалювання вугілля, деревину для якого завозили з Чорного лісу.34

В середині ХІХ століття розглядався проект перетворення Дмитрівки в місто, у ньому працювали цегельний і черепичний заводи, діяли два православні храми - Успенська і Миколаївська. 1858 року у Дмитрівці вдруге одержали право оселятись євреї.35

1859 року Дмитрівка стала волосним центром. З розвитком капіталістичних відносин село досить швидко перетворилося на торговельне містечко. Цьому, деякою мірою, сприяло вигідне його розташування на перетині шляхів Чигирин - Олек­сандрія та Єлисаветград - Кременчук. У Дмитрівку завозилися товари з Єлисаветграда, Новогеоргіївська, Нової Праги, Олександрії, Кременчука. Нерідко з'являлися торгові агенти з Миколаєва, Одеси та інших міст півдня України. Злидні, відсутність належного медичного обслуговування призводили до високої смерт­ності населення. Тільки за 1876-1885 рр. у містечку померло 689 дітей. Лікар­ську дільницю на 15 ліжок, де працювало 2 фельдшери, відкрито тут у 1871 році. Містилася вона в темному незручному будинку.36

У 1877 році у Дмитрівці було 1417 дворів і мешкало 6871 житель, в тому числі 3398 чоловіків і 3473 жінки.37 До 1878 року, коли відкрилася земська школа, тут діяли невеличка волосна та три приватні школи, в яких дітей навчали відставні унтер-офіцери. Казна ж на утримання шкіл виділяла щорічно не більше 36 крб.38 Багато селянських дітей лиша­лися поза школою. Так, наприклад, 1894 року 37 відсотків дітей шкільного віку не на­вчалося, а з тих, що ходили до школи, навчання закінчили лише 12.39 Наприкінці ХІХ століття з 7640 жителів передплачували періодичні видання лише 34 чо­ловіка. Школа та вчителі за браком коштів лишалися без газет і журналів. Неписьменністю селян користувалися заможні верстви Дмитрівки. Наприклад, для прийняття повної ухвали сходкою необхідно було зібрати дві третини голосів. Протокол підписували ті, що знали грамоту, а це переважно були багатії. Для того, щоб про­вести якесь рішення в своїх інтересах, вони до списків присутніх часто заносили прізвища давно померлих селян.40

Напередодні революції 1905-1907 рр. у Дмитрівці розповсюджувалася неле­гальна література. В ніч на 20 квітня 1903 року невідомі розкидали в містечку брошури й листівки, серед яких були і примірники «Искры». Під впливом револю­ційної боротьби, яку вели залізничники Знам'янки, жителі Дмитрівки Є. Лєкарєв, М. Соїн та Г. Жинжаров закликали односельців до повалення самодержавства.41

Столипінська реформа призвела до руйнування сільської общини. За 1907- 1909 рр. 420 господарств, яким виділили 2598 десятин землі, вийшли а неї. До Сибіру з Дмитрівки виїхало 87 чоловік.

Нові злидні принесла жителям Дмитрівки перша світова війна. З 1305 працездатних чоловіків на війну було забрано 1118.42 Заможні селяни підкупами уникали призову до армії. Часті реквізиції робочої худоби, транспорт­них засобів прискорювали розорення бідняцьких господарств. В 1916 році 876 дворів не мали робочої худоби, а у 1012 господарствах не було корів. Відсутність робочих рук, тягла призвели до різкого скорочення сільськогосподарського виробництва. 579 селянських родин із 1690 не засівали жодної десятини посіву43 і поповнювали ряди наймитів. Після повалення самодержавства біднота виступила за справедливий переділ общинної землі. Сутички між бідними і заможними селянами відбувалися протягом майже всього літа 1917 року.44

4 листопада 1917 року відбулись загальні збори дмитрівської бідноти на яких ухвалено резолюцію на підтримку радянської влади та обрано раду селянських депутатів на чолі з Я. М. Атаманенком.45 У другій половині січня 1918 року в селі було проголошено радянську владу. Земельний відділ ради у березні приступив до обліку землі, щоб наділити нею бідноту.

У березні 1918 року у Дмитрівку прийшли австро-німецькі війська, влада опинилась у руках представників гетьмана П. Скоропадського. Чимало місцевих жителів у той час пішло до радянських партизанів, що діяли у Чорному лісі.46

У листопаді 1918 року - січні 1919 року владу в селі контролювала Українська Народна Республіка. Після відновлення радянської влади було обрано волвиконком.47

У Дмитрівку протягом 1919 року навідувались війська Н. Махна та М. Григор'єва.48 У серпні 1919 року Дмитрівку захопили денікінці.49
У січні 1920 року частини 14-ї армії вигнали денікінців із села. Відновив роботу волвиконком, який очолив Я. І. Самборський. Влітку 1920 року волвиконком провів перерозподіл землі - по 1,8 десятини на їдця. У червні 1920 року в Дмитрівці були створені КНС, які розгорнули активну роботу щодо допомоги червоним військам. Тоді ж організовано і артіль, яка налагодила постачання возів військовим частинам. Дещо пізніше почали працювати майстерні з ковальським, слюсарним та столярним відділеннями для ремонту тачанок і зброї.50

16 жовтня 1920 року у Дмитрівці побував М. І. Калінін, який виступив на об'єднаному мітингу червоноармійців і селян з промовою.51
Та не всі жителі змирились з встановленням радянської влади. Неподалік від села, у Чорному лісі, перебували загони, які поділяли ідеї незалежності України і чекали повернення влади Української Народної Республіки. У вересні 1920 року загін із 300 повстанців розгромив приміщення волосного військкомату, захопив документи та 40 тис. крб.52 Повстанці нищили активістів радянської влади. Як зазначалося в оперативному зведенні начальника штабу тилу Кременчуцької губернії, до радянської влади «...в селі Дмитрівці ставлення населення вороже».53 Для боротьби з повстанцями радянська влада 18 вересня 1920 року в селі створила волревком.54 Волвиконком та волревком організували загони для боротьби з «бандитизмом». Для керівництва цією боротьбою Знам'янський районний партійний комітет відрядив у Дмитрівку колишнього петроградського робітника, комуніста Г. В. Перевалова, якого обрали секретарем партосередку та головою волвиконкому.55 Олександрійський повітовий та Знам'янський районний комітети партії для лікві­дації повстанців направили до району 2 червоноармійських полки. Навесні 1922 року з «бандитизмом» у волості було покінчено.56

У селі розпочались заходи з колективізації сільського господарства. Влітку 1921 року в Дмитрівці організовано
кіннопрокатний пункт, сільське споживче товариство, а 1922 року - комітет взаємодопомоги.57 У квітні виникла артіль «Червона поляна», в липні- «Червона зірка», в червні наступного року - артіль «Згода».58

Партійні і радянські органи приділяли увагу ліквідації неписьменності та боротьбі з дитячою безпритульністю. У Дмитрівці у 1920-х рр. діяла організація «Геть неписьменність». Восени 1921 року відкрився дитячий будинок на 100 дітей, пізніше було створено сільський осередок «Друг дітей». У Дмитрівці працювали дві хати-читальні, організовано пролетарський театр та інші гуртки художньої самодіяльності, сільську бібліотеку.59

У січні 1924 року парторганізація оголосила ленінський призов у комнезами. У КНС всту­пило тоді 199 бідняцьких господарств. Того ж року Знам'янський райвикон­ком схвалив почин дмитрівців і рекомендував усім радам району наслідувати їх приклад.60 В серпні 1926 року виник ТСОЗ «Спіл­ка», через два роки в лютому місяці - ТСОЗ «Червоний орач».61

В січні 1930 року ТСОЗи об'єдналися у колгосп «Гігант», до якого ввійшло понад 2 тис. господарств.62 1933 року з «Гіганту» виділили 11 колгоспів, 7 з яких були в Дмитрівці. Це - імені Лаврентія, імені Ворошилова, «Жовтень», «Політвідділ», «Комсомольська правда», ім. XVIII партз'їзду, імені Фрунзе.63

Колективізація супроводжувалась розкуркуленням і насильницьким вилученням хліба. У січні 1930 року в жителів с. Дмитрівка Каецури, Головка, Євілова хлібозаготівельною комісією було вилучено відповідно 150, 61 та 83 пуди зерна, за що хліборобів записали до «куркулів».64 Згідно постанови Знам'янського РПК від 11 грудня 1931 року були вказані останні терміни для «хлібоздачі» та створені бригади уповноважених. На цей час у Дмитрівці річний план було виконано на 77,1 % і тому для села встановили останній термін виконання плану - 16 грудня. Для пошуку хліба в село прибула бригада у складі Валіцький (керівник), бригадири Коген, Ромов, Єфімов, Маліцький та бригада з Шамівського технікуму (5 осіб).65

Восени 1930 року створено Дмитрівську МТС, розпочалося будівництво елек­тростанції, майстерень, гаражів. У наступному році машинний парк МТС становив 30 тракторів.66

У 1930-х рр. у Дмитрівці стали до ладу електростанція та радіовузол, було здійснено радіофікацію центральної частини села. 1937 року при лікарні відкрили солярій для лікування кістково-суглобних захворювань. На той час у Дмитрівці діяли 4 початкові, 3 семирічні та 2 середні школи, в яких здобували освіту 1700 учнів. їх навчали 90 вчителів. Серед колективу педагогів двоє учителів були відзначені урядовими нагородами: В. Е. Ляшенко - орденом Леніна та С. М. Васильєва - орденом Трудового Червоного Прапора. На початку 1930-х рр. у селі висаджений парк. 1936 року Палац культури імені С. М. Кірова. При ньому діяла стаціонарна кіноустановка, працювали драматичний колектив, духовий оркестр, спор­тивні секції та дитяча технічна станція. У селі не одного разу гастролювали Кіровоградський та Одеський драматичні театри.67

1930-ті роки стали роками великих випробувань для жителів села. У 1932-1933 рр. в селі був голод, що призвів до численних смертей. Актові записи про смерть за цей період не збереглися, але у 2008 році пошуковцями встановлено імена 149 осіб, які загинули голодною смертю.68 За невиконання плану хлібозаготівель 15 січня 1933 року колгосп імені Фрунзе було занесено на «чорну дошку».69 У цей час в селі зафіксовано «велику кількість розкраденого, розбазареного хліба».70 У серпні 1933 року в селі було два таємних агенти, які повідомляли міліцію про продаж хліба та інших продуктів на ринку.71 На початку вересня 1933 року через голод у селі мали місце випадки крадіжок збіжжя селянами.

Так, в артілі імені Фрунзе Катерина Волкова вкрала два снопи жита, за що міліцією проти неї була порушена справа.72 Чимало жителів Дмитрівки були репресовані сталінським режимом. Жертвами тоталітаризму у 1930-1950-х роках, зокрема, стали Л. К. Андрєєв, М. І. Андрєєв, М. П. Андрєєв, А. Г. Антонов, Ф. І. Антонов, Л. В. Антонова, Д. С. Бешенцев, В. Т. Блажко, М. М. Борисов, Д. П. Василенко, Т. П. Васильєв, Г. П. Волкова, Н. Д. Волошин, Д. І. Голуб, Г. І. Григор'єв, І. З. Григор'єв, М. О. Григор'єв, І. М. Гур'ян, Г. Я. Давидов, С. А. Данилова, Г. Л. Дерев'янко, П. Т. Дерев'янко, В. А. Дончик, К. С. Євілов, О. Г. Єрмоленко, П. К. Жир, Г. М. Жмур, Ф. С. Зайченко, А. М. Замковий, Ш.-М. А. Зіньковський, М. Г. Іванов, М. В. Іващенко, І. Й. Калінін, І. В. Коваленко, Ю. М. Коваленко, В. В. Кодацький, К. П. Кодацький, А. К. Косенко, Т. П. Кравцов, Г. Ф. Курінний, І. Ф. Курінний, К. Р. Куц, М. Д. Куц, Г. О. Кушніренко, С. М. Ларіонов, А. І. Лебединець, Я. Ф. Лебединець, С. І. Льовушкін, Ф. П. Льовушкін, М. М. Макєєв, І. Г. Мащенко, Н. А. Морозов, С. Д. Морозов, Ф. Г. Мусцевий, В. І. Нікітін, Я. П. Очан, М. Ф. Первиненко, Х. Є. Первиненко, О. Т. Перекрест, С. М. Пишкін, О. К. Пляченко, З. С. Поляков, Є. В. Попова, М. Н. Приходько, Г. П. Прохорова, Ю. А. Савельєв, П. Є. Силантьєв, Ф. С. Соін, Г. С. Сосновський, І. Ф. Сосновський, Н. С. Сосновський, І. С. Степанов, Г. В. Таран, М. М. Таранін, С. Ф. Тарасов, М. Й. Теріца, І. С. Ткаченко, Й. С. Ткаченко, Н. О. Ткаченко, П. О. Ткаченко, С. Ф. Ткаченко, С. А. Філіпов, Х. М. Філіпов, Г. І. Фурман, К. П. Хороленко, С. М. Чубенко, М. С. Чуканов, М. С. Шкафар, Ф. П. Щербина, Д. І. Щуров, С. Я. Щуров, В. Є. Щурова, В. Є. Яковлев, О. П. Яковлев, О. М. Яковлев, Р. А. Яковченко, Л. В. Яровий.73 Усі вони реабілітовані.

6 серпня 1941 року село було захоплене німецько-фашистськими окупантами. Боротьбу із загарбниками на початку війни вели підпільно-диверсійна група на чолі з Я. Г. Гришиним (створена восени 1941 року), підпільна група в с. Шамівці, керівником якої став В. О. Ярош74, партизанський загін імені Щорса (командир І. І. Нечаєв), який вистежили і знищили німецькі карателі 4 грудня 1941 року.75

У листопаді 1943 року командир партизанського з'єднання І. Д. Діброва і ко­мандування рейдової 31-ї танкової бригади радянських військ розробили спільний план визволення Дмитрівки - важливого пункту німецької оборони на підступах до Знам'янки. Атака мала розпочатись о 9-й годині ранку 1 грудня одночасно з на­ступом 53-ї механізованої стрілецької бригади. Гітлерівці, зосередивши на східній околиці села значні сили (14 танків, 8 самохідних гармат, міномети і піхоту), роз­почали наступ на сусіднє с. Плоске, кількома днями раніше визволене народними месниками. Скориставшись тим, що ворог не чекав удару з заходу, партизани під прикриттям чотирьох танків вибили фашистів із села і примусили їх відступити в Шамівку. Патріоти витримали шість контратак, супроводжуваних шквальним вог­нем артилерії, танковими та авіаційними ударами. Танкісти разом з народними мес­никами утримували Дмитрівку протягом всього дня аж до вступу в село 1 грудня 110-ї гвардійської стрілецької бригади.76

У боях на фронтах Великої Вітчизняної війни полягло 208 жителів села. Вихованцями дмитрівських шкіл були Герої Радянського Союзу І. Г. Євплов та К. Й. Гуренко. Поблизу с. Єрмоклея, в одному з жорстоких боїв по ліквідації Яссько-Кишинівського угруповання німецько-фашистських військ 21 серпня 1944 року єфрейтор К. Й. Гуренко із зв'язкою гранат кинувся під гусениці ворожого танка. За цей подвиг йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Командиру стрілецького батальйону І. Г. Євплову присвоєно це високе звання за вміле керів­ництво багатогодинним боєм у передмісті, Берліна - Карлхорсті.77

Після визволення села та у повоєнні роки у Дмитрівці здійснено відбудову зруйнованого господарства. 1948 року в селі створено 6 будівельних бригад. Будівельники спорудили 26 хат для колгоспників, 16 громадських приміщень. Було відбудовано приміщення семирічної школи, сільської лікарні, бу­динку культури. Одразу ж після визволення села в 1944 році почали працювати середня, 3 семирічні та 2 початкові школи. Влітку 1945 року почала працювати кінопересувка, при будинку культури створили 3 агіткультбригади, що обслуго­вували трудівників полів і ферм. Діяла бібліотека.78

Артілі «Політвідділ», імені Фрунзе, імені XVIII партз'їзду, «Комсомольська прав­да» 1950 року об'єднано в одну - ім. Калініна (з 1959 року - «Україна»), а три інші господарства злилися з колгоспом імені Сталіна (з 1959 року - «Правда»).79 У колгоспі «Україна» протягом тривалого часу тут працював ланковим Ф. Я. Косянчук, якому за вирощування високих урожаїв кукурудзи 1957 року присвоїли високе звання Героя Соціалістичної Праці.80

У 1950-1960-х рр. село повністю електрифіковане та радіофіковане. В 1965 році зведено нове приміщення поліклініки, а пізніше - стаціонару на 100 ліжок. 1967 року відкрито рух по залізобетон­ному мосту через річку Інгулець. В 1970 році закладено парк. 1963 році колгоспом «Україна» для потреб населення введено в дію першу чергу водопроводу дов­жиною 3,5 км, згодом збудовано й другу чергу. Поблизу села прокладено трасу газопроводу Кременчук - Кіровоград і газифіковано Дмитрівку.

У 1970-1980-х рр. у Дмитрівці збудовані дитячий комбінат, чимало житлових приміщень та культурно-освітніх, освітніх та побутових закладів, стадіон.

Після проголошення незалежності України в селі проведено розпаювання земель. На території сільської ради діють 9 реформованих сільськогосподарських підприємств на основі приватної власності на землю і майно, в тому числі сільськогосподарський виробничий кооператив «Колос», 22 фермерських господарства, для яких виділено 702,4 га із земель запасу сільської ради. Значне місце в економіці не тільки сільської ради, але й Знам'янського району посідає ТОВ «Мрія». Продукція підприємства, вироблена з незбираного молока, зокрема, сирки солодкі в шоколадній глазурі з різними наповнювачами, бринза, сметана, молоко фасоване, кефір, вершки, відома не тільки знам'янчанам, а й за межами району та області. У селі працюють комунальне підприємство «Сількомунгосп», дві загальноосвітні школи І-ІІІ ступенів, центр дитячої та юнацької творчості, дитячий дошкільний заклад «Івушка» та «Малятко», дільнична лікарня, сільський Будинок культури, бібліотека, стаціонарне відділення територіального центру для постійного проживання одиноких непрацездатних громадян. На території сільської ради діють також Дмитрівське професійно-технічне училище № 39, більше 40 об'єктів торговельної мережі та громадського харчування, аптечні пункти, 4 відділення зв'язку, Дмитрівське лісництво, філія ВАТ «Державний Ощадний банк України», автоматична телефонна станція на більш як 500 номерів, обласний центр ресоціалізації наркозалежної молоді.

У Дмитрівці народились Герої Радянського Союзу І. Г. Євплов, К. Й. Гуренко, народний артист України В. І. Тимохін, заслужена артистка України Л. І. Скоромна, заслужений діяч мистецтв України В. Г. Єременко, заслужений механізатор сільського господарства України Л. Є. Іванова, заслужений працівник сільського господарства України М. М. Добровольський, заслужені вчителі України І. Ф. Вихрест, Г. Т. Ткаченко, український літератор і церковний діяч Арсеній (Іващенко), священик, краєзнавець Г. І. Сорокін. У селі працював Герой Соціалістичної Праці Ф. Я. Косянчук.

Довідку склав Василь Білошапка,
член комісії при Кіровоградській обласній раді з питань впровадження символіки територіальних громад сіл, селищ, міст, районів, області, почесний член Національної спілки краєзнавців України,
член Українського геральдичного товариства.

Інформаційні ресурси:

1. Кіровоградська область. Адміністративно-територіальний поділ (короткий довідник). - Кіровоград,
2003. - С. 17.
2. Сорокин Г. И. Местечко Дмитровка. - Херсон, 1890. - С. 8.
3. Ястребов В. Опыт топографического обозрения древностей Херсонской губернии. // Записки
Императорского Одеесского Общества Истории и Древностей. - Т.XVII. - Одесса, 1894. - С. 131.
4. Пивовар А. В. Поселення Задніпровських місць до утворення Нової Сербії: в документах середини
ХУІІІ століття. - К., 2003. - С. 180.
5. Інститут рукописів Наукової бібліотеки України ім. В. Вернадського. - Ф. ХІІ. - Спр. 143. - Арк. 5.
6. Пивовар А. В. Вказ. праця. - С. 180.
7. Сорокин Г. И. Вказ. праця. - С. 8.
8. Арсеній (Иващенко). Черный лес и его окрестности // Кіровоградський краєзнавчий вісник./ Вип.
1. - Кіровоград, 2007. - С. 12.
9. Кузик Б. М., Білошапка В. В. Кіровоградщина: історія та сучасність центру України. В 2 т. - Т. 1. -
Дніпропетровськ, 2005. - С. 320.
10. Центральний державний історичний архів України в Києві. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 11144. - Арк.
32-38.
11. Російський державний архів державних актів. - Ф. 348. - Оп. 39. - Спр. 2888/405. - С. 58.
12. Л. Церовиħ Срби у Украjини. - Нови Сад, 2002. - С. 89.
13. Сорокин Г. И. Исчезнувшие села Новороссийского края // Кіровоградський краєзнавчий вісник./
Вип. 2. - Кіровоград, 2008. - С. 8.
14. Шмидт А. Херсонская губорния. - Ч. 1. С. 244.
15. Сорокин Г. И. Местечко Дмитровка. - Херсон, 1890.
16. Сорокин Г. И. Местечко Дмитровка. - Херсон, 1890.
17. Никифоренко Н. О. Щоденник подорожі І.А. Гільденштедта Єлизаветградською провінцією (тра-
вень-липень 1774 р.) // Південна Україна XVIII-XIX століття. - Вип.4 (5). - Запоріжжя, 1999. - С. 24.
18. Записки барона Тотта о татарском набеге 1769 г. на Ново-Сербію (съ предисловіемь и
послесловіемь С. Е.) // Кіевская старина. Ежемесячный исторически журналъ. Годъ второй. Т. VII. Сентябрь
и Октябрь 1883 г. - Кіевъ: Типографія Г. Т. Корчакъ-Новиикаго, 1883. - С. 135 - 198.
19. Сорокин Г. И. Местечко Дмитровка. - Херсон, 1890.
20. Там само.
21. Бублик О. І., Мамай С. А. Дмитрівка // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область.
- К., 1972. - С. 305.
22. Сорокин Г. И. Местечко Дмитровка. - Херсон, 1890.
23. Арсеній (Иващенко). Черный лес и его окрестности // Кіровоградський краєзнавчий вісник./ Вип.
1. - Кіровоград, 2007. - С. 24.
24. Никифоров В. Очерки Александрийского уезда Херсонской губернии. - Олександрія, 2008. - С.
80.
25. Там само. - С. 305.
26. Доповідь щодо податків населення військових сіл Дмитрівки, Плоского й Ухівки. 12 травня 1822
р. // Музей історії Харківського національного університету ім. В. Каразіна. - Ф. 8. - Оп. 2. - Тека 32. - Арк.
12-13.
27. Сорокин Г. И. Местечко Дмитровка. - Херсон, 1890.
28. Бублик О. І., Мамай С. А. Дмитрівка // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область.
- К., 1972. - С. 305.
29. Матеріалы для оценки земель Херсонской губерній. Т. III - Александрійский уездъ. (Статистико-
экономическое описаніе уезда). Составлено Статистическимъ Отделетемъ при Херсонской Губернской
Земской Управе. - Херсонъ: Типографія О. Д. Ходушиной (Б. Ващенко), 1888. - С. 278.
30. Арсеній (Иващенко). Вказ. праця. - С. 20.
31. Труды комиссии по исследованию кустарной промышленности в России. - Вып. 8. - С. 1530.
32. ПостниковВ. Е. Южнорусское крестьянское хозяйство. - М., 1907. - С. 28.
33. Результаты подворной переписи Александрійскаго уезда 1886 р. Приложение къ III тому
"Матеріаловь для оценки земель Херсонской губерній. Изданіе Ачександрійской Уездной Земской Управы. -
Александрія: Типографія Ф. X. Райхельсона, 1888. - Отд. 2. - С. 14; Отд. З. - С. 340, 341.
34. Бублик О. І., Мамай С. А. Дмитрівка // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область.
- К., 1972. - С. 306.
35. Арсеній (Иващенко). Черный лес и его окрестности // Кіровоградський краєзнавчий вісник./ Вип.
1. - Кіровоград, 2007. - С. 20-21.
36. Бублик О. І., Мамай С. А. Вказ. праця. - С. 306.
37. Никифоров В. Очерки Александрийского уезда Херсонской губернии. - Олександрія, 2008. - С.
92.
38. Общий отчет Александрийской уездной земской управы за 1909 год. - Александрия, 1910. - С. 36,
85.
39. Общий отчет Александрийской уездной земской управы за 1894 год. - Александрия, 1895. - С.
56; Общий отчет Александрийской уездной земской управы за 1895 год. - Александрия, 1896. - С. 82.
40. ПостниковВ. Е. Южнорусское крестьянское хозяйство. - М., 1907. - С. 82.
41. Центральний державний історичний архів України у Києві. - Ф. 419. - Оп. 1. - Спр. 4. - Арк. 43.
42. Поселенные таблицы Всероссийской сельскохозяйственной переписи 1916 года по
Александрийскому уезду. - Александрия, 1917. - С. 16.
43. Там само. - С. 38.
44. Бублик О. І., Мамай С. А. Дмитрівка // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область.
- К., 1972. - С. 307.
45. Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине. - Т. 3. - С. 119.
46. Бублик О. І., Мамай С. А. Дмитрівка // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область.
- К., 1972. - С. 307.
47. Там само. - С. 307.
48. Бублик О. І., Мамай С. А. Дмитрівка // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область.
- К., 1972. - С. 307.
49. Там само. - С. 307.
50. Там само. - С. 307.
51. Там само. - С. 307-308.
52. Державний архів Кіровоградської області. - Ф. Р-327. - Оп. 1. - Спр. З. - Арк. 36, 37.
53. Державний архів Полтавської області. - Ф. Р-2289. - Оп. 1. - Спр. 5. - Арк.. 38.
54. Державний архів Кіровоградської області. - Ф. Р-327. - Оп. 1. - Спр. 12. - Арк. 58.
55. Державний архів Кіровоградської області. - Ф. П-68. - Оп. 1. - Спр. 41. - Арк. 29.
56. Бублик О. І., Мамай С. А. Дмитрівка // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область.
- К., 1972. - С. 308.
57. Там само. - С. 308.
58. Державний архів Кіровоградської області. - Ф. Р-505. - Оп. 1. - Спр. 28. - Арк. 67; Ф. Р-978. - Оп.
1. - Спр. 3. - Арк. 8, 14.
59. Бублик О. І., Мамай С. А. Дмитрівка // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область.
- К., 1972. - С. 308-309.
60. Державний архів Кіровоградської області. - Ф. Р-505. - Оп. 1. - Спр. 28. - Арк. 30.
61. Там само. - Ф. Р-112. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 12-15.
62. Газета «Пролетар» (Кіровоград). - 1930. - 29.04.
63. Бублик О. І., Мамай С. А. Дмитрівка // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область.
- К., 1972. - С. 309.
64. Газета «Зінов'ївський пролетар». - 1930. - 02.02.
65. Петренко І. Д. Відібране життя (Розкуркулювання на Кіровоградщині). - Кіровоград, 2009. - С.
135.
66. Бублик О. І., Мамай С. А. Дмитрівка // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область.
- К., 1972. - С. 309.
67. Там само. - С. 310.
68. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Кіровоградська область.
- Кіровоград, 2008. - С. 188-195.
69. Державний архів Кіровоградської області. - Ф. П-68. - Оп. 1А. - Спр. 11. - Арк. 149.
70. Там само. - Ф. П-68. - Оп. 1А. - Спр. 5. - Арк. 4.
71. Там само. - Ф. П - 68. - Оп. 1А. - Спр. 11. - Арк. 149.
72. Там само. - Ф. П-68. - Оп. 1А. - Спр. 11. - Арк. 171-174.
73. Реабілітовані історією. Кіровоградська область. - Книга друга. - Кіровоград: Антураж А, 2004. -
С. 228, 230, 233-234, 235, 236, 239, 240, 241, 245, 247-248, 249, 250, 253, 255, 257, 258, 259, 260, 262, 263, 265,
269, 270, 274, 276, 279, 280, 282, 286, 287-288, 291, 294, 296, 300, 302, 303, 304, 305, 306, 313, 317, 319, 322,
324, 325, 326, 327, 333, 334, 336, 340, 341, 344, 346, 347, 348, 349.
74. Там само. - Ф. П-429. - Оп. З. - Спр. 100. - Арк. 17-28; Спр. 379. - Арк. 31.
75. Державний архів Кіровоградської області. - Ф. П-429. - Оп. З. - Спр. 5. - Арк. 57.
76. Бублик О. І., Мамай С. А. Дмитрівка // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область.
- К., 1972. - С. 311.
77. Бублик О. І., Мамай С. А. Дмитрівка // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область.
- К., 1972. - С. 311.
78. Там само. - С. 311-312.
79. Там само. - С. 312.
80. Там само. - С. 312.